Одним із пріоритетних завдань євроінтеграційного курсу України є вирішення гендерних проблем. Певні кроки в цьому напрямку було здійснено, зокрема – прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок». Проте, як зазначила на засіданні Луцького прес-клубу реформ експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ольга Романюк, «ніхто не знає ознак дискримінації, куди звертатися по допомогу… Фактично, єдиної системи в Україні немає».
Коли ми говоримо про гендерну рівність і дискримінацію, маємо на увазі не лише жіночі, але й чоловічі проблеми, хоча й виявляються вони в різних сферах по-різному. Чи не найвиразнішою є дискримінація за ознакою статі. Виявляється вона і в оплаті праці, при працевлаштуванні, в розподілі сімейних ролей, в політичному житті тощо.
Хоча законодавство України забороняє дискримінацію за ознакою статі, ґендерна дискримінація на ринку праці є поширеним явищем. Як стверджують експерти Міжнародного центру перспективних досліджень, за однакову роботу жінки у середньому одержують на 27,6 % менше, ніж чоловіки. Роботодавці пояснюють це репродуктивною функцією жінки, яка, перебуваючи в декретній відпустці, втрачає кваліфікацію і професійний ріс. Чоловік за ці три роки не лише вдосконалює свою кваліфікацію, я й просувається по кар’єрній драбині. З іншого боку, дискримінація чоловіків полягає в позаурочному робочому часі, в той час як дружина поспішатиме в дитсадок, додому, братиме лікарняні…
Показовими є оголошення про вакансії, де чітко вказано бажану стать працівника. Такі оголошення дискримінують і жінок, і чоловіків, оскільки вони зменшують рівність можливостей на ринку праці. Що більше, практичний результат оголошень про вакансії, що конкретизують бажану стать працівника, – підтримання та закріплення ґендерних стереотипів.
Насильство в родині є сьогодні однією з найбільш типових і поширених форм насильства щодо жінок. За неофіційними даними, від цього страждають близько шістдесяти відсотків жінок. Офіційної статистики з цього питання не існує, хоча ведення такої статистики є однією з рекомендацій, які для уряду України розробив Комітет Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок.
Чоловіки ж підлягають дискримінації з іншої причини: коли розлучившись, жінка не дозволяє чоловікові бачитися зі своїми дітьми.
Неучасть жінок у політичному житті – це чинник, який, за словами експертів, перешкоджає нормальному соціально-економічному розвиткові країни: для позитивних зрушень потрібна 30% присутність жінок у парламенті. Така кількість (33%) була притаманна лише радянській Україні. В незалежній Україні кількість жінок щоразу меншала: у 1994 році у Верховній Раді було 19 жінок-депутатів, у 1998-2002 р. жінки становили 7,6% членів Парламенту, у 2006 році до Верховної Ради України було обрано 38 жінок-депутатів, що становить 8,5% від загальної кількості народних депутатів.
Відсутність ґендерного балансу в політичному житті, що є наслідком прихованої дискримінації жінок, не має формальних причин, вважає експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Максим Борода, проте формується під впливом інших чинників: суспільних стереотипів, часових обмежень (народження і догляд за дитиною), економічних (фінансових) чинників, а також незначного представництва в політичних партіях.
З метою вирішення зазначених проблем, експерти МЦПД пропонують запровадити спрощення судових механізмів захисту, посилення антидискримінаційної діяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, створення нового «антидискримінаційного» органу, проведення інформаційно-просвітницької кампанії тощо.