Незважаючи на те, що медицина не стоїть на місці, постійно розвивається, удосконалюючи методи лікування, люди все частіше надають перевагу народним та нетрадиційним засобам. Шалений попит на таке лікування, а також недосконала законодавча база породили безліч спекуляцій у цій галузі. Як відрізнити справжнього цілителя від доморощеного, – про це йшлося під час чергового засідання прес-клубу.

Україна належить до країн, де нетрадиційна медицина співіснує із традиційною, про що свідчить стаття 74 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я”. Очевидно, свого часу проголосувавши "за" нетрадиційну медицину, урядовці мали намір надати можливість вивчити народні й альтернативні методи лікування, зберегти їх та поступово інтегрувати в традиційну медицину. Але не так сталося, як гадалося. Власне відтоді народна й нетрадиційна медицина почали розвиватися стихійно, і кожен, кому не ліньки, міг випробувати свої „лікувальні” здібності. Закон також послужив поштовхом для розквіту шахрайства та заробляння на здоров’ї українських громадян великих капіталів.

Вийшовши з-під контролю, нетрадиційна медицина стурбувала владу, внаслідок чого в 1998 році було видано Указ Президента „Про заходи щодо врегулювання діяльності в сфері народної і нетрадиційної медицини” та створено Комітет з питань народної та нетрадиційної медицини. Саме це відомство взялося за „інвентаризацію” народних цілителів. При кожному обласному управлінні охорони здоров’я з’явився позаштатний співробітник-консультант з народної медицини, який і відшукував „нетрадиційників” у регіоні та передавав дані про них до Комітету. В результаті такої титанічної праці усіх цілителів було поділено на три групи. До першої входили дійсно талановиті люди, які володіли нетрадиційними методами, що дозволяли допомагати хворим людям. До другої групи входили люди, які не мали таких здібностей, але свято вірили, що їх мають, і щиро хотіли допомогти хворим, або люди з психічними розладами. Третю ж групу становили люди, які нетрадиційне лікування перетворили на бізнес.

Таким чином, як повідомила завідуюча організаційно-методичним кабінетом Обласного центру народної та нетрадиційної медицини Алла Москаленко, сьогодні народна та нетрадиційна медицина набула певної системності, і доморослого „нетрадиційника” вже цілком можна відрізнити від справжнього цілителя, достатньо лише поцікавитися його документами. Для здійснення медичної практики необхідна ліцензія Комітету з питань народної та нетрадиційної медицини, термін дії якої три роки, та сертифікат від Асоціації народної медицини. Окрім того порядні цілителі чесно сплачують податки до бюджету і мають відповідні документи на здійснення підприємницької діяльності. Сьогодні на обліку Обласного центру народної та нетрадиційної медицини перебуває близько 147 цілителів-народників та „нетрадиційників”.

Разом з тим така системність надто не вплинула на кількість шарлатанів. При чому лжецілительство переросло у добре налагоджену та „кришовану” бізнес-мережу. Нерідкими стали й випадки, коли під прикриттям Господарського кодексу здійснюється діяльність, котра не відноситься до медичної практики (зняття зурочення, ворожіння тощо), чим дискредитується сам напрям народної та нетрадиційної медицини.

Чому ж сьогодні так багато людей звертається до альтернативного лікування? На думку заступника начальника обласного управління охорони здоров’я Наталі Мотовиці, довіра до офіційної медицини є доволі низькою. Це пов’язано як з поганим технічним оснащенням лікарень, так і з жебрацьким існуванням лікарів. Проте Наталя Яківна звертає увагу на те, що в більшості випадків пацієнти „нетрадиційників” рано чи пізно, викинувши купу грошей, приходять по допомогу в звичайну лікарню, але вже із запущеними хворобами.

* * *